Чорнобиль…Згадаймо знову і знову
Це місце, окутане темним туманом
Це пустка одвічна - Чорнобильська зона
Чорнобиль – не лише велика катастрофа, а й символ безмежності мужності багатьох тисяч наших співвітчизників. Наш земний уклін, довічна світла пам’ять тим, хто ризикуючи своїм життям загинув, вдячність усім, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує повертати до життя обпалену радіацією землю.
Своєрідним літописом чорнобильської трагедії є книга «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» Світлани Алексієвич, відомої білоруської письменниці, лауреатки Нобелівської премії 2015 року, в перекладі української авторки Оксани Забужко. В цьому художньо-документальному романі неймовірно живо та глибоко оповідаються спогади людей, які бачили цю трагедію на власні очі:
« Я не знаю, про що розповідати…Про смерть чи про любов? Чи це одне і те ж… Про що?... Ми нещодавно одружилися. Я говорила йому «Я тебе люблю». Але я ще не знала, як я його любила. Не уявляла…».
«Самого вибуху я не бачила. Тільки полум’я. Все ніби світилося… Все небо… Високе полум’я. Кіптява. Жар страшенний. А його все немає і немає. Кіптява тому, що бітум горів, дах станції було залито бітумом. Ходили, потім згадував, як по смолі. Збивали огонь, а він повз. Піднімався. Скидали палаючий графіт ногами… Поїхали вони без брезентових костюмів, як були в самих сорочках, так і поїхали. Їх не попередили, їх викликали на звичайну пожежу…».(Із спогадів Людмили Ігнатенко, дружини загиблого пожежника, Героя України Василя Ігнатенка).
Так, у цій книжці – особисті трагічні історії – про кохання, про хвороби, про боротьбу… І ці історії, немов голоси в хорі, зливаються в одну молитву. У Чорнобильську молитву…
Прочитайте «Чорнобильську молитву…» подумки. Почуйте одинокий людський голос. Перейміться людським болем, стражданнями, вірою, надією, любов’ю.