RSS

Відслідковуйте новини

через RSS стрічку

Герої Рад Союзу

Павлов Іван Михайлович

18.06.1918 – 30.05.1981

 

Народився 18 червня 1918 року в с. Явкине Баштанського району в сім'ї селянина. Білорус. Закінчив школу № 22 в Одесі. Після закінчення школи навчався у ФЗУ, потім працював електрослюсарем на Єнакіївському заводі і навчався в аероклубі.

У 1941 році закінчив Ворошиловградську школу пілотів, потім (у 1942 році) Краснодарське об’єднане військове авіаційне училище. З перших днів війни Павлов просився на фронт, але довелося разом з іншим льотчиками вивчати та освоювати нову техніку, відшліфовувати свою майстерність в найскладніших умовах. Своє перше бойове хрещення лейтенант І. М. Павлов пройшов у 1943 році в небі над Північним Кавказом. І в перших же запеклих боях на Північно - Кавказькому фронті Іван Павлов виявив особисту безстрашність, героїзм і відвагу в повітряних боях з ворогом. Командир ланки 210-го штурмового авіаційного полку (136-я штурмова авіаційна дивізія, 9-й змішаний авіаційний корпус, 17-а повітряна армія, 3-й Український фронт) лейтенант Іван Павлов до вересня 1944 року зробив 110 бойових вильотів на бомбардування живої сили і техніки противника, завдавши ворогові значних втрат.

За зразкове виконання бойових завдань командування на фронтах боротьби з гітлерівськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року командиру ланки 210-го штурмового авіаполку лейтенанту Павлову І. М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Про те, як відважно боровся з ворогом безстрашний син Вітчизни, красномовно говорять бойові нагороди - ордена Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня. Тил країни щедро постачав фронт новою технікою. Івана Михайловича командування направляє в 210-й штурмовий авіаційний Севастопольський Червонопрапорний полк. Тут він в короткий термін вивчив нову бойову машину Іл-2, став командиром ланки штурмовиків. І знову по кілька бойових вильотів в день. У районах сіл Кучугури, Синя Балка (Керченська протока, Краснодарський край) противник переправляв на кораблях і баржах велике скупчення військ і техніки. Лейтенант Павлов зробив 11 бойових вильотів провідним четвірки Іл-2. В результаті сміливих, безстрашних атак штурмовиків пішли на дно п'ять барж з бойовою технікою і військами ворога, пошкоджено три баржі, катер, підпалений корабель, знищено понад 250 солдатів і офіцерів противника. У парі з молодшим лейтенантом Мельниковим Павлов виконав бойове завдання зі знищення плавзасобів противника в Керченській протоці. На зворотному шляху ними був виявлений ворожий корабель. Інтенсивним вогнем корабельної зенітної артилерії літак Мельникова був підбитий. Тоді Іван Павлов приймає сміливе рішення: він один штурмує корабель і, незважаючи на безперервний вогонь великої і малої зенітної артилерії, робить один захід за іншим, скидаючи бомби і знижуючись до бриючого польоту, поливаючи корабель градом бронебійно-запальних куль. Тільки коли корабель був пошкоджений, коли на ньому спалахнуло полум'я пожежі, Павлов взяв курс на свій аеродром.

Приклади мужності та героїзму показував відважний льотчик у небі України, Молдавії, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини та Австрії.

Після війни продовжував службу в авіації. В 1960 році звільнився в запас. Працював на Уманському дослідному заводі сільськогосподарського машинобудування. У 1969 році І. М. Павлов був удостоєний звання Почесного громадянина міста Умані.

Помер 30 травня 1981 р.

28 вересня 2010 р. на приміщенні Явкинської ЗОШ I-III ст. встановлено меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Павлова Івана Михайловича – уродженця с. Явкине Баштанського р-ну.

Література

Білик, Б. І. Іван Михайлович Павлов / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 29 — 31.

Павлов Іван Михайлович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 173-174.

Бундюков, А. Т. В небе Причерноморья / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 208 — 210.

История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П. Т. Тронько и др.; Редкол.: В. А. Васильев и др. – Київ, 1981. – С. 193.

Павлов Иван Михайловия : [биографическая справка] // Навечно в серце народном: 3-е изд., доп. и испр. – Минск, 1984. – 607 с.

Авраменко, Л. Явкинці шанують своїх славних героїв / Л. Авраменко // Голос Баштанщини. – 2010. – 7 жовт. – С. 1, 2.

Коган, І. Подвиг Івана Павлова // Шляхом Леніна. – 1977. – 13 січ.

Інтернет-ресурси

Павлов Иван Михайлович [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.

Павлов Іван Михайлович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

Федоров Борис Васильович

25.10.1914 – 26.05.1974

Народився 25 жовтня 1914 р. в с. Новоєгорівка Баштанського району в багатодітній сільській родині. Крім нього, в сім’ї було ше два сини і три доньки. З раннього дитинства пізнав тяжку селянську працю. Закінчивши школу, навчався у ветеринарному технікумі. Але мріяв стати військовим. Своє життя сільський юнак пов’язав із військовою службою, починаючи з 1935 року. У 1939 році Борис Васильович закінчив Перше Московське артилерійське училище імені Красіна, отримав звання молодшого лейтенанта, а в 1941 році – війна.

З 1941 року – учасник Великої Вітчизняної війни. Воював на Калінінському, Північно-Західному, Воронезькому та 1-му Українському фронтах.

У перших числах вересня 1943 року на Полтавщині в районі радгоспу «Холодний» йшли запеклі бої. Коли гітлерівці за підтримкою 43 танків перейшли в наступ, гвардії капітан Федоров керував гаубичним дивізіоном зі свого спостережного пункту, улаштованого в бліндажі. Наші піхотинці не витримали шаленого натиску ворога і стали відходити. В запалі бою німецький «тигр» закрив вихід із бліндажа спостережного пункту. І тоді капітан Федоров, який звідти скеровував вогонь гаубиць свого дивізіону, скомандував артилеристам, що вели обстріл позицій ворога: «Викликаю вогонь на себе!». Гаубиці вдарили по «тигру» так, щоб не зачепити бліндаж командира, а потім перенесли вогонь по інших ворожих машинах. Коли ворожі танки досягли своїх автоматників, притиснутих до землі щільним вогнем радянських артилеристів, радянська піхота піднялася в контратаку. За два дні боїв, відбиваючи безперервні атаки фашистських танків і піхоти, дивізіон Федорова знищив 15 броньованих машин і декілька сотень ворожих солдатів.

Командир артилерійського полку представив гвардії капітана Федорова Б. В. до нагородження орденом Леніна. Але командуючий артилерією генерал-лейтенант С. С. Варенцов і командуючий Воронезького фронту генерал-полковник Н. Ф. Ватутін зробили інший запис: «Товариш Федоров Б. В. гідний звання Героя Радянського Союзу».

За зразкове виконання бойових завдань командування у боротьбі з фашистськими загарбниками і проявлені при цьому організованість, мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року командиру 2-го дивізіону 839-го гаубичного артилерійського полку гвардії капітану Федорову Б. В. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, орденом Богдана Хмельницького і багатьма медалями.

Після війни продовжував службу у Збройних Силах СРСР - командував полком. У 1948 році закінчив Вищу артилерійську школу в Ленінграді, у 1956 році — Вищі академічні курси при Військовій артилерійській академії.

У 1956 року полковник Б. В. Федоров вийшов у запас, працював директором таксомоторного парку в місті Рівному.

Помер 26 травня 1974 року у місті Рівне.

14 вересня 2010 р. відкрито меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу уродженця с. Новоєгорівка Баштанського р-ну Федорова Б. В. Меморіальну дошку встановлено на приміщенні Новоєгорівської ЗОШ I-III ст.

Література

Білик, Б. І. Борис Васильович Федоров / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 34 — 36.

Федоров Борис Васильович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 242 — 243.

Бундюков, А. Т. Достоин высокой награды / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 264 — 265.

Герои Советского Союза: краткий биографический словарь. Т. 2. – Москва, 1988.

Виноградова, О. Подвиг Героя-земляка – в пам’яті односельчан / О. Виноградова // Голос Баштанщини. – 2010. – 23 верес. – С. 1.

Васін, Т. Під гусеницями танка / Т. Васін // Південна правда. – 1971. – 12 січ.

Зустріч з земляком – Героєм Радянського Союзу // Під прапором Леніна. – 1944. – 28 груд.

Інтернет-ресурси

Федоров Борис Васильович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

Федоров Борис Васильевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.

Пєгов Григорій Іванович

28.03.1919 – 07.05.2003

Народився 28 березня 1919 р. в с. Привільне Баштанського району. Після закінчення семирічної сільської школи пішов на курси трактористів. Потім працював трактористом у рідному селі. У 1939 році був призваний на службу в армії. Служив у танковій дивізії механіком танка Т-26.

Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Бойовий шлях для Пєгова розпочався на Південному фронті. Бої під Орлом, участь у розгромі Корсунь-Шевченківського угрупування ворога, Західний фронт. Закінчивши у 1943 році прискорений курс Сталінградського танкового училища, молодший лейтенант Григорій Пєгов воював на різних фронтах: Південному, Брянському, 2-му Українському, Центральному, 1-му Прибалтійському та 2-му Білоруському.

У 1944 році молодшому лейтенанту Пєгову як командиру танкового взводу 31-ї танкової бригади (29-й танковий корпус, 5-та гвардійська танкова армія, 1-й Прибалтійський фронт) було доручено йти в розвідку з метою досягти берега Балтійського моря, вийти в район міста Паланги. Для цього треба було подолати 200 кілометрів по території, зайнятій ворогом. 10 жовтня 1944 року молодший лейтенант Пєгов одним з перших в батальйоні з боєм прорвався до берега Балтійського моря в районі населеного пункту Каролінінкай (Кретингський район Литовської РСР). Батальйон забезпечив вихід туди головних сил бригади.

Із нагородного листа: «Командиру танкового взводу молодшому лейтенанту Пєгову Григорію Івановичу за проведення цієї операції Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу».

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями.

З 1946 року старший лейтенант Пєгов звільнився у запас. Після війни жив в Одесі, закінчив у 1948 році Одеську партійну школу. Працював диспетчером кабельного заводу.

Помер 7 травня 2003 р.

1 вересня 2011 р. відкрито меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу уродженця с. Привільне Баштанського р-ну Пєгова Г. І. Меморіальну дошку встановлено на приміщенні Привільненської ЗОШ I-III ст.

Література

Білик, Б. І. Григорій Іванович Пєгов / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 20 — 21.

Пєгов Григорій Іванович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 187 — 188.

Бундюков, А. Т. Фляга балтийской воды / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 214 — 216.

История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П. Т. Тронько и др.; Редкол.: В. А. Васильев и др. – К., 1981. – С. 185.

Пєгов, Г. Мої фронтові дороги / Г. Пєгов // Голос Баштанщини. – 1993. – 8 трав.

Фролов, П. Перший коло моря / П. Фролов // Південна правда. – 1963. – 28 черв.

Інтернет-ресурси

Пєгов Григорій Іванович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

Подвиг младшего лейтенанта Пегова: Т-70 подбил из засады две "Пантеры" [Электронный ресурс] // Танки в бою : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа : http://tankyvbou.blogspot.fi/2013/01/70.html - – Название с экрана.

Лебідь Григорій Юхимович

25.12.1911 – 28.06.1988

Народився 25 грудня 1911 року в с. Леніне  Баштанського району. Закінчив місцеву церковно-приходську школу та до 1940 р. працював в колгоспі ковалем. У лавах Червоної Армії з 1940 р.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Боєць Південного фронту (1941-1942 рр.), Степового фронту (весна – літо1943 р.), 2-го Українського (1944 – 1945 рр.).

В боях на Калінінському напрямку взимку 1942 року першим у батальйоні нагороджений орденом Червоного Прапора. А потім – бої на Курській дузі, під Харковом, Корсунь-Шевченківська битва і форсування Дніпра. 3-го листопада 1943 року вночі Григорій Лебідь під шквальним мінометним обстрілом фашистів зумів переправити на правий берег Дніпра трос, по якому потім пішли пароми з танками, гарматами і стрілками. Був поранений в цьому бою. Вилікувавшись, приймав участь у визволенні Румунії і Венгрії, Болгарії і Чехословаччини. У зведеній колоні 2-го Українського фронту приймав участь у Параді Перемоги в Москві.

Із нагородного листка: «За участь у боях на Харківському напрямку та уміле форсування річки Дніпро, за особисту мужність та героїзм при виконанні бойових завдань Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1944 р. командиру саперно-штурмового відділення 56-ї механізованої дивізії  лейтенанту Лебідю Г. Ю. присвоєно звання Героя Радянського Союзу».

Нагороджений орденом Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», багатьма медалями. Після війни повернувся до рідного села, працював в колгоспі.

Помер 28 червня 1988 р. Похований у рідному селі.

27 жовтня 2009 р. на приміщенні Ленінської ЗОШ I-III ст. встановлено меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Лебідя Григорія Юхимовича – уродженця с. Леніне Баштанського р-ну.

Література

Білик, Б. І. Григорій Юхимович Лебідь / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 24 — 25.

Лебідь Григорій Юхимович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 131.

Днепр – река героев: Свидетельства всенародного подвига. – Київ : Политиздат Украины, 1988. – 391 с.

Бундюков, А. Т. Счастье кузнеца / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 170 — 173.

История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П. Т. Тронько и др.; Редкол.: В. А. Васильев и др. – К., 1981. – С. 190.

Наш герой: Спогади про Героя Радянського Союзу Лебідя Г. Ю. // Голос Баштанщини. – 2012. – 12 січ. – С. 3.

Руденко, Ю. В пам’ять про Григорія Лебідя / Ю. Руденко // Голос Баштанщини. – 2012. – 12 січ. – С. 3.

Жерихина, М. Проселочная дорога : из записок журналиста / М. Жерихина // Вестник Прибужья. – 2009. – 26 марта. – С. 2.

Костко, В. Счастье кузнеца / В. Костко // Красная звезда. – 1976. – 11 ноября.

Вишневський, І. Герой Дніпра / І. Вишневський // Механізація сільського господарства. – 1975. - № 5. – С. 4.

Карнаухов, Л. Дороги Григорія Лебедя / Л. Карнаухов // Радянська Україна. – 1975. – 27 бер.

Інтернет-ресурси

Лебедь Григорий Ефимович [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.

Лебідь Григорій Юхимович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

Летучий Олександр Якович

25.11.1908 – 06.07.2002

Народився 25 листопада 1908 р. в с. Добре Баштанського району в селянській родині. Працював на залізниці та одночасно навчався у вечірній школі.

Закінчив 1-й курс Московського торгівельного інституту. У Збройних Силах – з 1931 р. У 1932 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів. Проходив військову службу на посаді льотчика-інструктора Єйської військової авіаційної школи, згодом — у Ленінградському військовому окрузі. Учасник радянсько-фінської війни 1939 – 1940 років. Помічник командира ескадрильї 3-го легкого бомбардувального авіаційного полку 8-ї армії Північно-Західного фронту старший лейтенант О. Я. Летучий здійснив 32 бойових вильоти.

1 лютого 1940 року під час виконання бойового завдання літак командира ескадрильї 3-го легкого бомбардувального авіаційного полку 8-ї армії капітана Топаллера А. С. обстріляли фінські зенітки. Був пробитий радіатор і бензопровід. Літак здійснив вимушену посадку на озері в Карелії. Поруч виявився табір фінів, звідти до озера побігли близько тридцяти солдатів.

Розповідає генерал-полковник авіації Ритов: «Над землею декілька днів зависав сірий туман... Але небо прояснилося. Першим піднявся в повітря екіпаж капітана Топаллера. Туман ще не зовсім розсіявся, і летіти доводилося майже над самим лісом. Дуже низька висота дозволяла ворогу вести вогонь із усіх видів озброєння. Тим не менш, літаки перемогли вогневий заслін, відбомбилися і поверталися назад. Поряд з машиною Топаллера розірвався снаряд. Його осколки в багатьох місцях продирявили літак... Кабіна стала наповнюватися сизим паром. Далі летіти було небезпечно: можлива пожежа і вибух. Треба було посадити літак. Топаллер посадив машину на замерзле озеро. Ще під час здійснення вимушеної посадки льотчик звернув увагу на палатки, розбиті на узліссі. Від палаток до літака бігли, падаючи в сніг, фінські солдати. Два літаки Р-5 знизилися і відкрили по них вогонь з кулеметів, не даючи підійти до місця посадки. Пілот третього Олександр Летючий вирішив підібрати екіпаж збитого літака. Топаллер і Близнюк підбігли… ухопившись за літак дуже міцно, щоб не зірватися в повітрі, і Летучий дав газ. Додатковий вантаж давав про себе знати, але Летучий, застосувавши все своє пілотажне мистецтво, підняв машину в повітря майже над самими верхівками дерев. Летучий і Топаллер зустрілись через годину після посадки в медичному пункті. Обморожені руки командира розпухли, але він, не звертаючи увагу на біль, обійняв свого рятівника, розцілував.

- Добре, добре - звільняючись від обіймів свого командира, сказав Летучий. – Якби я був на вашому місці, ви, мабуть, теж мене б не покинули. Топаллер мовчки кивнув головою».

За мужність і героїзм, проявлені на фронті фінсько-радянської війни 1939 - 1940 рр. при врятуванні екіпажу підбитого командирського літака Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 травня 1940 року помічнику командира ескадрильї старшому лейтенанту Летучому О. Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Учасник Другої світової війни з червня 1941 року. У складі 2-ї повітряної армії Воронезького й 1-го Українського фронтів брав участь у проведенні Курської битви, битви за Дніпро, Житомирсько-Бердичівської, Корсунь-Шевченківської, Рівненсько-Луцької, Проскурово-Чернівецької, Львівсько-Сандомирської, Сандомирсько-Сілезької, Нижньо-Сілезької та Верхньо-Сілезької операцій.

У 1945 році підполковник О. Я. Летучий призначений заступником командира 208-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії. Брав участь у проведенні Берлінської і Празької наступальних операцій. Здійснив 81 бойовий виліт. У 1945 році закінчив курси удосконалення командного складу. З 1957 року — в запасі.

Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги».

 В званні полковника пішов у відставку. Жив у м. Пушкін Ленінградської області.

Помер 6 липня 2002 р. Похований на Казанському кладовищі у м. Пушкін.

5 вересня 2010 р. на приміщенні Добренської ЗОШ I-III ст. встановлено меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Летучого Олександра Яковича – уродженця с. Добре Баштанського р-ну.

Література

Білик, Б. І. Олександр Якович Летучий / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 26 — 28.

Летучий Олександр Якович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 134.

Бундюков, А. Т. Сорок минут жизни / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 174 — 175.

Свирса, В. Імені славетного земляка / В. Свирса // Голос Баштанщини. – 2010. – 18 верес. – С. 1.

Інтернет-ресурси

Летучий Олександр Якович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

Летучий Александр Яковлевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.

Желєзний Микола Якович

09.05.1910 – 19.05.1974

Народився в с. Баштанка 9 травня 1910 року. Після закінчення школи працював у колгоспі. Закінчив Новобузький сільськогосподарський технікум. Після закінчення строкової служби в Радянській Армії працював учителем. 

Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. У 1943 році закінчив курси командирів. Служив командиром батальйону 986-го стрілкового полку (230-а стрілкова дивізія, 5-та Ударна армія, 1-й Білоруський фронт).

Батальйон М. Я. Желєзного визволяв рідні місця від фашистських окупантів на початку березня 1944 року. Наступали в грязюку, під дощем, перемішаним зі снігом. На вузькій ділянці в районі с. Шевченка гітлерівцям вдалося прорватися крізь бойові ряди наших військ. Небо двигтіло від «мессершміттів». Кожний клаптик землі був посічений осколками. Все небо затягнулося чорним димом. 8-9 березня батальйон перекрив мости біля сіл Костянтинівка, Піски та Привільного, випередивши відступаючих фашистів. Бій тривав біля шести годин. Ворог втратив тисячі солдатів і багато бойової техніки. «Кому, як не мені, уродженцю Баштанки, - згадував Микола Якович, - слід було вести солдатів а бій? Адже я знав там кожний будинок, кожний кущ. У районі Новополтавки без розвідки зайшов у тил ворога, і це відкрило ворота для танкістів».

Визволивши Миколаївщину, радянські війська продовжували наступ на Захід. Батальйон під командуванням М. Я. Желєзного форсував Дністер, бився на Яссько-Кишинівському напрямі. У ніч на 1 січня 1945 року – форсував Одер і, зламавши вогневий опір гітлерівців, захопив плацдарм на протилежному березі. Німці робили шалені атаки, але не змогли нічого змінити. А 14 квітня з цього плацдарму почався великий наступ на м. Берлін. 20 квітня батальйон з боями вийшов до річки Шпреє, а на другий день – першим форсував її в районі Трептовпарку.

Із нагородного листка: «При форсировании реки Шпрее в районе Руммельсбург территория Германии 24.4.45 года майор ЖЕЛЕЗНЫЙ проявил исключительную отвагу и храбрость, он сам лично одним из первых в составе своего батальона форсировал реку, обеспечил захват плацдарма и расширение его, чем самым способствовал быстрой и с малыми потерями переправе других подразделений. В боях за плацдарм батальон майора ЖЕЛЕЗНОГО успешно отразил 4 контратаки противника с большими для него потерями в живой силе и технике, противник потерял до 300 убитыми солдатами и офицерами, подавлен огонь одной крупнокалиберной зенитной установки, захвачено до 250 пленных солдат и офицеров и 42 орудия разного калибра. В трудных уличных боях его батальон быстро прорвался к центру Берлина. В боях за город Берлин майор ЖЕЛЕЗНЫЙ показал образцы стойкости, мужества и отваги и умение в управлении батальона в трудных условиях боя. Своими действиями майор ЖЕЛЕЗНЫЙ способствовал развитию общего наступательного успеха к центру Германии городу Берлину. Достоин присвоения звания «ГЕРОЙ СОВЕТСКОГО СОЮЗА».

За виняткову мужність, відвагу та героїзм, проявлені на фронті боротьби з гітлерівськими загарбниками, Указом Президії Верховної ради СРСР від 31 травня 1945 року командиру стрілкового батальйону 230-ї стрілкової дивізії майору Желєзному М. Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Такої високої нагороди були удостоєні сім воїнів батальйону Желєзного за бої на Дніпрі і Шпреє. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського та Вітчизняної війни II ступеня, багатьма медалями. Після війни продовжував службу в Збройних Силах, у званні підполковника пішов у запас. Проживав у м. Вінниця.

Помер 19 травня 1976 р. Похований на Центральному кладовищі у Вінниці.

19 вересня 2010 р. на приміщенні Баштанської гімназії встановлено меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Желєзного Миколи Яковича – уродженця с. Баштанка (нині м. Баштанка).

Література

Білик, Б. І. Микола Якович Желєзний / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 22 — 23.

Желєзний Микола Якович // Енциклопедія Сучасної України: Т. 9. – Київ, 2009. – С. 533.

Желєзний Микола Якович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 88 — 89.

Бундюков, А. Т. За рекой-река / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса : Маяк, 1982. – С. 123 — 125.

Восемнадцатая в сражениях за Родину: Боевой путь 18-й армии. – Москва : Воениздат, 1982. – С. 93.

История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т. : Николаевская область / Гл. редкол. : П. Т. Тронько и др.; Редкол. : В. А. Васильев и др. – Київ, 1981. – 710 с.

                                                        Железный Н. Я. – С. 162.

Ванжа, Л. Наш земляк – Герой / Л. Ванжа // Шляхом Леніна. – 1970. – 3 бер.

Інтернет-ресурси

Железный Николай Яковлевич [Электронный ресурс] : Википедия. Свободная энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа : https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.

Железный Николай Яковлевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.